The village church: grandmothers as keepers of tradition

Все розпочалося наприкінці 1910-х років, до появи Радянського Союзу, саме тоді церква була офіційно відділена від держави. У 20-30х рр. ХХ ст., з’явилися перші закони СРСР, які забороняли релігійні об’єднання. Вводилася навіть  “безбожна” п’ятирічка, метою якої було остаточне знищення релігії в Радянському Союзі шляхом пропаганди атеїзму, арештів духовенства та релігійних діячів. Варто відзначити, що релігія завжди була невід’ємною частиною життя українського народу. Без хрещення дитину не показували людям, без освячення не жили в хатах, релігійні обряди супроводжували людину протягом усього її життя. Тому така різка заборона значної частини життя не могла не викликати опору українського населення СРСР.

Саме бабусі, які значну частину свого життя щонеділі ходили до церкви, мали свої традиції на релігійні свята, щиро вірили у Бога та молилися йому, не були згодні різко викреслювати все це зі свого повсякдення. Попри те, що в період релігійних заборон людей звільняли з роботи, привселюдно ображали за те, що хтось побачив хрестик на тілі людини чи якісь ознаки святкування релігійних свят, саме старше покоління вдома, подалі від чужих очей продовжувало вірити у Бога.

Бабусі продовжували активно дотримуватися традицій святкових столів на Різдво/Великдень, ховати у закутках ікони, однак робили це усе підпільно, а знати про ці речі могли лише найближчі, бо інакше хтось може “здати” сім’ю владі і можна було залишитися без роботи, нормальної школи тощо: “Хрестили в церкві, але було таке, що… ось ти хрестила дитину, а ти вчителька. То могли і з роботи звільнити. Тому часто хрестили під чужим ім’ям” (із інтерв’ю з Ксенією Волковою). Саме старші покоління повчали молодше, яке активно навчалося атеїзму у школі та серед однолітків, прививали дітям віру, підпільно хрестили їх (“Мене бабушка тихенько поїхала і хрестила…/ Вона казала: Дитина має бути хрещена” - з інтерв’ю з К. Волковою), залучали до підготовки до релігійних свят. Підлітки разом зі своїми родичами розфарбовували крашанки, випікали паски, прикрашали їх написами ХВ (Христос Воскрес): “...Мама моя була комуністкою, а потім пішла на пенсію. / Які вона паски пекла! З третьої години ночі. Такі форми, як полагається, це зараз форм бумажних повно, а тоді ж не було… І оце з консервних банок вирізала форми. / У доньки моєї була алюмінієва посудка, невеличка така, то мама і її брала. А ми з сім’єю постійно допомагали” (з інтерв’ю з К. Волковою). Також готували кутю на Різдво, притримувалися посту, вчили колядки та молитви. На Різдво хлопці посівали, сім’ї готували пісні страви. 7 січня зранку було прийнято “рожествувати”. Це коли маленький хлопчик, який ще не має гріхів, ходив по хатах та промовляв, що прийшло Різдво.

Покоління змінювалися, колишні діти виростали і вже вони мали зберігати традиції сім’ї та вчити своїх дітей та онуків молитвам та традиціям. Згодом це дало певний результат, адже наприкінці ХХ ст. молодь все більше надихалася західною культурою, яка не мала жодних релігійних заборон, паралельно вона бачила і що вдома релігія є нормою, а не чимось соромним, тож не боялася вже виходити на вулицю з хрестиком, слухати пісні, в яких є релігійні мотиви. Саме західна мода у поєднанні з домашніми традиціями ставала настільки популярною, що і так вже послаблена Радянська влада не змогла боротися з релігією у Союзі так, як раніше.