„Мапа пам’яті“ села — зниклі будівлі та ландшафти

Найбільше спогадів місцевих жителів збереглося про храм Святого Духа в селі Добровілля, який розташовувався на місці сучасного парку між дитячим садком та старостатом. Храм був побудований панським коштом, мав великі стіни, високі сходи та п’ять куполів, закликаючи до себе прихожан зі всієї округи. Хата священників з червоної цегли знаходилася на чагарівці (вулиця Паркова) — там потім діяла сільська рада, а нині стоїть аптека. Біля храму стояла сторожка, де після закриття церкви продавали сіль. А за школою, де нині будують підземне укриття, знаходилося церковне кладовище — при будівництві було знайдено декілька решток.

Місцеві згадують, що коли у 1929 році закрили храм, останній священник отець Лука на Великдень таємно провів службу, причастив людей, випік та освятив паски — за що незабаром його забрали чекісти. Також згадують, що біля церкви постійно сидів юродивий Милька, до якого приходили за порадою та передбаченням. Приблизно у 1930-му храм розібрали, а з церковної цегли були побудовані МТС, клуб, магазин та викладено відрізок дороги з Добровілля до села Берестове. Жителі зазначають, що багато церковних ікон було скинуто у місцевий колодязь, а на місці колишньої церкви неодноразово знаходили хрестики.

До початку ХХ століття на території Близнюківщини існувала низка панських маєтків, які були важливими осередками господарського життя, де працювали місцеві жителі. В селі Добровілля стояв відомий маєток пана Сумарокова, який розташовувався біля Панського ставка. Це був великий двоповерховий будинок з прилеглими до нього господарськими будівлями, ставком та садом. Панський ставок був штучно створений на джерельній воді, обкладений дубовими дошками, вимощений плиткою на чоловічу та жіночу пристані, мав місток, який поєднував маєток із садом, та спеціального працівника, який на човні очищував водойму. Біля ставка простягався великий фруктовий сад із яблунями та грушами, а його окрасою слугувала кам’яна баба, яку, за переказами, дітлахи скинули у воду. Також із цим місцем пов’язана легенда про поховану у саду французьку дружину пана. Окрім цього, пан Сумароков мав маєток у селі Яковівка — велику будівлю з п’ятьма кімнатами, прилеглою цегельнею та погребом. Після революції будівлю маєтку використовували як школу, а згодом розібрали для будівництва місцевих жител.

У Добровіллі згадуються також маєток пана Краснова, що стояв під горою, та маєток пана Бикова, розташований за сучасною вулицею Шевченка через річку Опалиху. Останній проіснував найдовше та після Другої світової війни використовувався як дитячий будинок.

Збереглися спогади про маєтки і в інших селах Близнюківщини. Зокрема, за Ганнівкою знаходився маєток пана Пукала з садом, ставком, господарськими спорудами та конюшнями, а навколишні землі і нині відомі як «Пукалівські поля». За місцевими переказами, під час революційних подій пан наказав сховати частину своїх коштовностей у колодязі, ставку та болоті, що стало основою численних легенд про заховані скарби та знахідки «чорних археологів». У самій Ганнівці біля Галичівського ставка розташовувався маєток пана Галича, про який нині нагадують лише народні топоніми та спогади старожилів.

Серед інших знакових будівель краю варто зазначити лікарню та школу в Добровіллі, побудовані у 1904 та 1914 роках коштом пана Сумарокова. Також у спогадах місцевих неодноразово згадуються єврейські кладовища, які опинилися у когось на подвір’ї. Так, у городі сім’ї Руденків, які купили подвір’я у Антоненків, було знайдено сірі невисокі хрести, підписані івритом, а в прилеглому городі Лариси Іванівни Руденко — обеліски з єврейськими написами. Ймовірно, колись ця територія була одним єврейським кладовищем, розподіленим потім на житлові ділянки.

Таким чином, зниклі будівлі та ландшафти Близнюківщини — не просто втрачені об’єкти, а частина історії, яка продовжує жити у спогадах людей, місцевих переказах та старих світлинах.