Маєтки Добровілля

Параска Лукʼянівна також згадувала про панський сад і ставок. У саду росли груші, яблуні, були старі дуби із величезними скронями. Один був таким, що і семеро людей не могли обхватити його! Ставок був дуже великим, мав дві пристані – «чоловічу» і «жіночу». Там і коней купали, і на човнах плавали [2]. Вже за часів руйнування маєтку, на спиляному пеньку від старого дуба полюбляли місцеві грати у карти вшістьох, або у кості [9]. 

Про будівництво ставка розповів Віктор Михайлович Карпенко, мешканець Добровілля, зі спогадів його бабусі і дідуся (Анни Корніївни (1900–1995) та Федора Даниловича (1896–1991) Чабаненків). За оповідями, спочатку було побудовано маєток, а потім було запрошено грабарів, які почали копати ставок для пана. Ставок було спроєктовано так, щоб жоден струмок стічних вод не потрапляв у водойму, тільки чиста джерельна вода. Землю зі ставку вивозили на місце, де потім зробили сад. Для саду було запрошено фахівця-садівника з Петербургу. Коли садили кожне дерево, то бетонували дно у ямі, щоб коріння не йшло вниз. Через ставок простягався місток, яким любили прогулюватись графині.

Біля панського ставка було дуже сильне джерело, знаходилося воно біля дороги на схилі, яка зараз прокладена. Джерело настільки потужне, що місцевим мешканцям довелося забивати джерело бричками вовни, бо вода зі ставу почала виходити з берегів [5].

Біля маєтку також був чудовий сад. Там були висаджені не тільки місцеві дерева, а й французькі саджанці. Він був наче парк – там простягались довгі алеї із лавочками, багато декорування і гарних квітів. У центрі стояла скульптура. В саду працювали десять жінок, як казала Анна Корніївна: «виходили чисті, білі, не таке, що ми – репані, з поля приїхали». Анна Корніївна також згадувала про роботу економок: «Як Віра [Віра Антоненко, економка – ред.] прийде на роботу, чує – десь співають! А то жінки, які доглядали за садом, обрізали, прибирали». Вночі пани дозволяли приходити молоді у сад, гуляють місцеві там і досі [4].

У цьому ж саду, за легендами, похована дружина графа Сумарокова, француженка. За чутками, на її могилі була гранітна брила у формі куба. [6].

За два кілометри від Добровілля, на правому березі річки Опалиха є село Яковівка. Мешканці розповідають, що у дореволюційні часи у цьому селі мешкала заможна родина. Від їх маєтку наразі майже нічого не лишилось, проте і досі передаються історії від місцевих [7].

Анатолій Федорович Жук і Хорєв Володимир Георгійович розповідали, що сам маєток стояв біля ставку, по інший берег від Яковівки. Наразі на місцевості зберігся лише погреб (наразі перебуває у аварійному стані). Сам маєток був великим, приблизно у 5 кімнат [3; 10].

З приходом більшовицької влади на цих землях організували колгосп «Більшовик», у погребі маєтку створили кладову. Після цього це приміщення переробили під 4-х класну школу [8].

Попри те, що до наших днів панські маєтки Добровілля,  Ганнівки та Яковівки не збереглися, вони залишаються важливою частиною історичної пам’яті краю. Небагато архівних відомостей, усні свідчення місцевих та поодинокі джерела дають змогу уявити їхній вигляд і простежити долю цих садиб у вирі історичних подій. Руйнування маєтків і подальше використання їхніх будівель для господарських потреб є свідченням важких суспільних змін ХХ століття.

Попри те, що панські садиби Добровілля, Ганнівки та Яковівки були зруйновані і майже не збереглися, їхня історія продовжує існувати завдяки родинним матеріалам і спогадам місцевих. Колективна памʼять Добровілля дає змогу зберегти пам’ять про людей, які протягом понад двох століть визначали розвиток краю.