Давні пам’ятки Близнюківщини

Географічне розташування та археологічні памʼятки

Близнюківщина розташована у межах Полтавської рівнини, у степовій зоні, південної частини Харківської області, між річками чорноморського й азовського басейнів (річок Дніпро, Сіверський Донець, Самара та ін.).

Територія Близнюківського району історично належить до зони заселення степових народів, що проживали на території України. Тут зафіксовано не численну кількість археологічних памʼяток (станом на 2017 р. згадуються наступні цифри – загалом 401 памʼятка археології, з яких 395 курганів та 6 поселень доби бронзи і раннього залізного віку) [2]. Серед поховань переважають кочівницькі захоронення – їх на території Близнюківщини близько 200 [3, c. 9].

Артефакти найдавніших часів

За словами памʼяткоохоронця Віктора Дідика, найдавнішим часом перебування людей на теренах Близнюківщини можна вважати добу верхнього палеоліту (ІІІ тисячоліття до нашої ери). Виразних памʼяток на цих територіях досі виявлено не було, проте вченим відомі поодинокі артефакти – наприклад, фрагмент відщепу каменю із типовими слідами обробки (знайдений на правому березі річки Тернівки, між селами Яковівкою і Ганнівкою) [4]. Науковець припускає, що саме тут могли проживати давні мисливці на бізонів і мамонтів. Етнограф Михайло Волков підтверджує цю тезу, додаючи, що на землях Близнюківщини знаходили і рештки мамонтів (рис. 2) (наразі артефакти зберігаються у Харківському історичному музеї) [3, c. 9].

Курган «Гостра могила» близ с. Верхня Самара

У 1972 році експедиція при Харківському правлінні Українського товарситва охорони памʼятників історії та культури на чолі з Н. Г. Коленченко (рис. 4) дослідила курган в окрузі села Верхня Самара Близнюківської селищної громади Лозівського району. На момент розкопок курган вже було зруйновано, за словами місцевих до руйнування там знаходили поховання разом з інвентарем – залізним мечем, деталями кінської збруї та ін.

Під час досліджень вчені встановили, що курган був багатошаровим та містив аж пʼять поховань. Три з них (№ 2, 3, 5) належали представникам давньоямної культури, одне (№ 6) – належало катакомбній культурі, і ще одне (№ 4) – зрубній.

У давньоямному похованні (№ 3) був кістяк похованого (на спині з підігнутими в колінах ногами). Кисті рук та стопи ніг були рясно вкриті червоною вохрою. Під лівою рукою розташовувався кремʼяне вістря списа (рис. 3: 2), покладене по діагоналі ями [5]. У двох інших давньоямних похованнях залишались лише фрагменти рослинної підстилки, вохри, та вугілля. За письмовими свідченнями харківського археолога Сергія Ілларіоновича Бєрєстнєва, біля похованого було знайдено пластину з кремнію, подібну до ножа, яку дослідник ототожнював із епохою енеоліту [1, c. 122]. Проте, дослідження архівної археологічної документації вказують на наукові неточності – те, що було названо вченим пластиною насправді є обробленим з двох боків вістрям дротика (рис. 5), яке є типовим для поховань ямної культури [6, c. 36].

Червона вохра

природний земляний пігмент, що складається з глини, змішаної з безводним оксидом заліза (мінерал гематит). Використовується у ритуальних дійствах та живописі з часів палеоліту.

Ямна культура

археологічна культура кінця мідної доби (енеоліту) та ранньої бронзової доби (3600—2300 до н. е.) на теренах України поширена в степових і лісостепових зонах, у сточищі Дніпра, на Приазов'ї і в Криму. Основна ознака цієї культури – поховальні пам'ятки, поховання у положенні ембріона (підігнутими до обличчя колінами), поховання під курганами (найдавнішими з відомих понині).

Катакомбне поховання також мало дно із рослинною підстилкою, крейдою і вохрою. Незначний розмір могили вказує на те, що тут покоїлась дитина. У цій же могилі стояла посудина, схожа на глибоку миску зі сплощеним дном і орнаментом у вигляді відбитків гребінчастого штампа, візерунка у вигляді «ялинки» (рис. 3: 1).

Ймовірно, зрубне поховання також містило скелет, що лежав на правому боці, головою на схід, із зігнутими у ліктях руками. Поховального інвентарю не було.

Поблизу кургану також було знайдено декілька цікавих артефактів – шліфовану сокиру-молот із сірого каменю (рис. 3: 3) та кремʼяний скребок видовженої форми (рис. 3: 4) [5]. Ці археологічні свідчення вказують на те, що племена степової придніпровської групи доходили навіть до меж сучасної Близнюківщини.

Давні поселення Близнюківщини

Близ села Добровілля відомі два поселення. Одне з них – епохи бронзи (катакомбна, зрубна та бондарихінської культури). розташована памʼятка на піщаних дюнах біля озера, у 800 метрах на південний схід від села, площа поселення – 100 х 150 метрів. На жаль, частина обʼєкта вже давно зруйнована кар'єрами.

У епоху раннього заліза на теренах Близнюківщини проживали осілі землеробсько-скотарські племена, окрім того, ця територія була одним з найсхідніших точок кочівницької активності. Другим близнюківським поселенням є багатошарова памʼятка епохи бронзи та раннього залізного віку. Воно розташоване вздовж дороги в село Верхня Самара, в 1–2 кілометрах на південний схід від села. Окрім цього, археологами було задокументовано невеликі поселення раннього залізного віку та раннього середньовіччя в окрузі сел Веселе, Роздолівка, Криштопівка, Уплатне [3, c. 11].

Серед мешканців ходить легенда про знайдення в межах одного з таких поселень (близ села Семенівка Близнюківської селищної громади Лозівського району) голови давньої культової скульптури з глини (так званої «камʼяної баби»). Проте, наразі достовірних наукових свідчень щодо фіксації цього артефакту саме в межах поселення близ Семенівки немає. Ймовірніше за все, вона була привезена сюди у відносній сучасності, адже ця територія не є характерною для побутування подібних артефактів.

У підсумку

Археологічні пам’ятки Близнюківщини, попри їхню порівняно невелику кількість, є важливим джерелом для вивчення давньої історії степового Півдня Харківщини. Поодинокі знахідки доби палеоліту, багатошарові курганні поховання епохи бронзи та залишки поселень свідчать про безперервне освоєння цих земель різними групами населення протягом тисячоліть. Особливу цінність становлять матеріали кургану Гостра могила, які дозволяють простежити за особливостями поховальних обрядів населення ямної, катакомбної і зрубної культур.

Наявні археологічні джерела засвідчують, що землі сучасної Близнюківщини були територією, де перетиналися шляхи осілих землеробських і кочових спільнот. Водночас значна частина пам’яток залишається недостатньо дослідженою, а окремі об’єкти вже зазнали руйнувань внаслідок господарської діяльності. Саме тому подальше вивчення, охорона та популяризація археологічної спадщини краю є необхідною умовою для збереження історичної пам’яті та глибшого розуміння найдавнішого минулого Близнюківщини.