Святодухівський храм — зруйнована пам’ятка церковної архітектури у стилі бароко

Свідчення про розбудову церкви

За свідченнями з Консисторського архіву [21] дізнаємось про перебіг будівництва церкви. 1788 року від Павлоградського духовного правління до преосвященного Амвросія Катеринославського надійшло доношення про стан духовних справ у селі Волі, що тоді перебувало у володінні родини панів Надаржинських.

У доношенні йшлося про будівництво Святодухівської церкви, яке було розпочато 3 травня 1784 року, а завершилось 10 липня 1788 року. У приміщенні розмістили престол та жертовник. Іконостас був дерев’яним, із вишуканими живописними розписами. При церкві діяла бібліотека.

Резолюцією від 23 грудня 1788 року засвідчено благословення для освячення церкви, надане преосвященним Амвросієм, а вже на початку наступного року, 21 січня 1789 року, Святодухівську церкву було освячено павлоградським протоієреєм Олексієм Хандалевим.

Історія будівлі

За свідченнями у духовній публіцистиці та за розповідями старожилів відомо, що Святодухівський храм було виконано у стилі козацького бароко. Подібний архітектурно храм є у місті Ізюмі.

Цікавим з точки зору вивчення життя цього храму є огляд архівних джерел. Багато згадок про новини церкви знаходимо у газеті «Катеринославські єпархіальні відомості».

З газети відомо також, що у 1864 році церква була перебудована з дерев’яної на цегляну (однопрестольну), вже за кошти парафіян. У той час при храмі продовжувала функціонувати доволі велика бібліотека [26].

У «Відомостях» містяться цікаві відомості про внутрішні перебудови церкви. Наприклад, у березні 1872 року за кошти парафіян проводився ремонт — замінювали дерев’яну підлогу на кам’яну, із плит [3]. А у лютому 1884 року сам імператор пожертвував храму ікони святого князя Олександра Невського [1]. У 1877 році у храмі відбувався ремонт після пожежі: тоді почистили та позолотили хрести на даху храму, відремонтували і пофарбували сам дах, встановили п’ять нових дзвонів. У колонці вказується, що велика частка фінансування ремонту — пожертви від Якова Коростовцева (який тоді був церковним старостою) та селянина Корнелія Бугунова. Окрім цього, ремонт було сплачено меншими пожертвами багатьох інших парафіян церкви [9].

Є звістки і про пожертви для храму. Так, у 1876 році Яків Коростовцев пожертвував на потреби Святодухівського храму 1 000 рублів [23]. 5 травня 1902 року сам імператор пожертвував на потреби храму чотири ділянки маєткової землі [14].

Внутрішнє функціонування церкви

Святодухівська церква довгий час була єдиною у Добровольському приході Павлоградського повіту Катеринославської єпархії; в останньому десятилітті ХІХ століття склад служителів (причт) налічував одного настоятеля, одного помічника настоятеля та двох псаломщиків [24].

Часто у вже згаданих «Катеринославських єпархіальних відомостях» публікували вакантні посади псаломщиків та священників, також сповіщали про кадрові зміни. До прикладу, відомо, що у 1872 році було призначено нову просфорню — замість Анни Степанової на службу заступила вдова пономаря Анастасія Тучина [4].

Найбільше кадрових записів — про зміни церковних старост. Так, з газети дізнаємось, що у 1873 році на посаду нового старости було призначено землевласника, колезького секретаря Якова Коростовцева [5] (після цього він був неодноразово перепризначений, зокрема у 1876 році [7]). Цікавим є запис за 1889 рік — там вказано, що на службу церковним старостою було призначено графа Миколу Сумарокова-Ельстона [27].

Станом на 1908 рік серед служителів Святодухівського храму були два священники — Кирило Меткалев (на службі в цій церкві з 1897 року) та Михайло Кучеренко (з 1903 року), обидва — випускники Катеринославської духовної семінарії, — та два псаломщики: Макарій Донченко, син священника, з нижчого відділення семінарії (з 1889 року) та Петро Хоцинський, син священника, випускник 3-го класу семінарії (з 1895 року).

За старанну службу служителів Святодухівського храму часто нагороджували. Так, у 1875 році набедреником нагородили священника Аарона Веселовського [6]. 28 квітня 1876 року найвищу нагороду (орден) за наказом імператора отримав священник Костянтин Скибин [8]; він же у 1893 році отримав наперсний хрест від Святійшого Синоду [22]. 15 травня 1895 року похвальним листом був нагороджений церковний староста Никифор Севрюков [12]. У 1917 році набедреником був нагороджений священник Кирило Меткалев [16].

Релігійне життя

Можна впевнено говорити про те, що Святодухівський храм проводив активну діяльність з найдавніших часів свого існування. У Добровіллі вирувало духовне життя: тут був своєрідний важливий релігійний центр, єдиний в окрузі. Сюди ходили на вінчання й хрещення, відспівували померлих. Окрім цього, у храмі навчали молодих служителів.

У «Катеринославських єпархіальних відомостях» можна знайти і деякі статистичні дані. Так, у 1890 році Святодухівський храм налічував 3 700 парафіян і володів ділянкою землі у 120 десятин [11]. Станом на 1898 рік серед служителів храму було три священники і три псаломщики (того ж року Святійший Синод зменшив кількість священників до двох). Парафіян тоді налічувалось 3 252 особи, у розпорядженні храму — 147 десятин землі та гостьовий дім для одного зі священників. У 1901 році кількість парафіян становила 3 293 особи [13]. Станом на 1916 рік у церкві був 3 641 парафіянин [18], а на 1917-й — вже 3 669 осіб [19].

Церква брала участь у різноманітних релігійних заходах і була осередком паломництва. Наприклад, у квітні–червні 1916 року відбулась хресна хода із чудотворною Самарською іконою Божої Матері із села Криштопівка до села Добровілля. Червневі богослужіння у Святодухівському храмі провели священники Михайло Катранов, Кирило Меткалев та інші. Під час богослужінь піднімались питання скорботи, втіхи, значення віри у житті селянина, а також значення і трактування війни як вищого покарання [17].

Знаходимо у газеті і відомості щодо функціонування храмової бібліотеки. Наприклад, у випуску 1872 року храм вказано у списку виписаних духовних книг і журналів — тоді було взято два видання, «Духовная Бесѣда» та «Странникъ» [25].

Церква вела власні метричні книги: серед відсканованих матеріалів Державного архіву Харківської області знаходимо чимало документів, починаючи з 1843 року, а також за 1880–1884, 1888–1891, 1894–1895, 1913–1914, 1919–1921 роки [2].

Вплив Святодухівського храму на місцеву освіту

Святодухівський храм мав вплив і на локальну освіту. Так, у 1879 році на посаду законовчителя місцевого сільського училища за наказом директора народних училищ Катеринославської губернії було призначено священника храму Костянтина Скибина [20]. Станом на 1890 рік відомо про церковно-приходську школу у Добровіллі [10]. У 1903 році законовчителем народної школи був священник Михайло Кучеренко [15].

Цікавим є опис релігійних особливостей у Добровіллі. У звіті про стан сектантства у Катеринославській єпархії вказується, що на території Добровілля станом на 1900 рік мешкали так звані шелапути або хлисти (особи, що «притримуються релігійних відхилень»). Про них ішлося і у більш ранніх випусках «Єпархіальних відомостей». Задля боротьби із цим явищем чиновники, селяни і меценати підтримували розвиток приходської школи.

У підсумку

Матеріали церковної періодики дозволяють простежити історію функціонування Святодухівського храму від моменту заснування наприкінці XVIII століття до початку ХХ століття. За цей час храм неодноразово перебудовувався та ремонтувався, отримував значні пожертви від парафіян, землевласників і державних діячів, утримував бібліотеку, сприяв розвитку освіти та був осередком активного релігійного життя. Значна кількість згадок про храм у джерелах свідчить про його особливе місце в житті села і всього приходу.

Водночас історія Святодухівської церкви є прикладом втрати важливої пам’ятки української сакральної архітектури. Зруйнований у період антирелігійної політики радянської влади, храм назавжди зник з локального архітектурного ландшафту. Разом із будівлею було втрачено унікальний зразок церковної архітектури козацького бароко та важливий символ історичної пам’яті громади.