Уплатне

Село існувало ще до того, як про нього знали пани. Як розповідає перша назва — Попівка, — це було поселення, де точно жили священики. Коли до села дістався поміщик, про якого тут і досі ходить чимало історій і який лишив у цьому місці багато слідів, назвали його Короставкою. Ми всі здогадалися: то був саме пан Коростовцев з Катеринославської губернії. Згодом, коли кріпацтво скасували у 1861 році, люди щороку виплачували панові, що мав у володінні ці землі, за свої наділи. І от першим у волості розрахувалося саме це село — тому назвали його Платне, а потім для милозвучності почали додавати спереду літеру «У». Уплатне було частиною 10 тисяч десятин, якими володів Гліб Іванович Коростовцев. Тож життя тут завжди кипіло!

У духовному житті Уплатнівського округу є важливі біографії людей, які тут жили. Одна з таких історій — про Володимира Клиновського, священника, який опинився в селі Берестове. А починалося все серйозно: у молодому віці він навчався в семінарії Австро-Угорщини та прислужував самому митрополиту Андрею Шептицькому (або Йосипу Сліпому — тут донька знає краще). Володимир був протоієреєм Греко-католицької церкви, та радянська влада вирішила, що такий диплом йому не потрібен, і прямо під час служби вислала його до таборів на 15 років.

І повернувся він звідти майже ніякий, бо здоров’я в таборах було втрачене. Тікаючи від режиму із Заходу, родина Клиновських опинилася на Дніпропетровщині, а згодом — у Берестовому, якого сьогодні вже й на карті немає. Як то було: церкву в селі зруйнували, тож колишній елітний священник став працювати… звичайним сторожем на фермі, а його молода дружина Олена — дояркою. Жили бідно, вдягалися просто, та статус сторожа не завадив місцевим з’ясувати, що перед ними — людина зовсім іншого гарту. Люди кажуть, і ми їм віримо, бо є всі підстави, що Володимир був надзвичайно інтелігентним співрозмовником, з яким навіть прості побутові речі звучали якось по-особливому шляхетно.

Велич духу в мішок не сховаєш, тому попри всі заборони під хату сторожа потягнулися люди. Хтось ішов таємно, через городи та в сутінках, щоб похрестити дитину чи посвятити паску. А хтось — бо знав, що старий священник вміє лікувати та вичитувати. Що цікаво, радянська влада його тут не чіпала. Подейкують, що до нього по допомогу та пораду тихцем ходили навіть місцеві партійні керівники — бо коли притисне, то вже не до ідеології. Отак протоієрей, який мав служити у величних соборах, став «невидимим» рятівником для звичайних селян у часи, коли віру намагалися випалити під корінь.

Сьогодні Володимир Клиновський разом із дружиною покоїться на кладовищі в Уплатному. Ця людина досі залишається недооціненою, хоча свого часу принесла світло великої європейської культури в наші степи. Тим не менш, його історія є, і вона житиме доти, доки ми про неї пам’ятаємо і розповідаємо один одному — як приклад того, що справжню внутрішню свободу та віру не здатна відібрати жодна влада.

Окрім духовної їжі, завжди була тут і смачна матеріальна. Гастроспадщина Уплатного славиться тим самим особливим борщем з волохатого гороху. Дійсно, наші господині вміють зламати будь-які шаблони — чого варта лише назва «борщ із волохатим горохом». Ботаніки, звісно, скажуть, що волохатий горошок — це звичайний бур’ян для годівлі худоби. Та в Уплатному на правила дивилися спокійно і за цією дивною назвою сховали звичайний нут. Його замочують на ніч, довго варять, а потім роблять хід конем — кидають у каструлю разом із томатною заправкою добрий півкілограмовий шматок пузанини (підчеревини з просмаленою соломою шкіркою). Перед фіналом це м’ясо дістають і подають окремо, а в каструлю на пару хвилин закидають гілочку любистку — для шаленого аромату. Часнику в сам борщ не кладуть, бо його місце — на коржах, якими заїдають цю смакоту.